Народження нашого синочка Юрася :)))

Подробности

Категория: Рассказы о родах

Опубликовано 29.12.2011 11:43

Автор: Юлиана

Просмотров: 143

Напередодні четвертого дня народження синулі згадалось мені, як Юрчик з’явився у нашому житті.
 
Завагітніти нам вдалось з першого ж разу . Це мене і здивувало, і, звісно, обрадувало. До цього ми встигли пожити просто вдвох протягом трьох років, реалізувати деякі плани, і прийшов час привести в цей світ ще одну маленьку людину.

Вагітність була майже безпроблемною, але через невеликий тонус десь до 12 тижня трохи побоювалась, і сни мене мучили не добрі, але ТТТ, все пройшло ОК. )))
Вже з 36 тижня я була готова народжувати. З лікарем домовилися, пакети вкривалися пилюкою, час йшов, пройшла ПДР, а Юрчик на зовні наче й не збирався. Моя подруга, строк у якої десь на тиждень був менший, народила доню, я відсвяткувала 26 років, а Юрка все сидів у животі, вечорами влаштовував там чи-то футбольні матчі, чи бокс, мене почала мучити печія, спатки я вкладалась десь півтори години, ходити на вулицю було важко через велиииииикий животик і важку дублянку – єдину одежинку, в яку ми з Юрчиком влізали перед пологами. Вже й тренувальні перейми були. Один раз навіть подумали з чоловіком, що то пологи, але я полежала, відпочила, і все… Ніяких тобі переймів.
ПДР мені ставили на 23 грудня, а 27 піщла на огляд до лікаря – він подивився, трохи відслоїв мені пробку, сказав, що шийка мяка, і скоро народжу.
Новий рік я сподівалася зустрічати у післяпологовій палаті, але… зустрічали новий 2008 рік ми у друзів, які нас запросили в гості і  вмовили не сидіти вдома. Наїлися ми смакоти аж до Юрчикової гикавки, я навіть трохи шампанського випила, позапускали феєрверки і пішли пішки додому (у нормальному стані 5 хв, ми йщли хвилин 15). Першого числа обїздили всіх батьків, ще пооб’їдалися смакоти наостанок. А 2 січня поїхали знов до лікаря, бо строк вже був 41,5тиждень. Лікар подивився,сказав, що в мене плоский пузир, і що треба приїжджати завтра вранці колоти пузир і народжувати. Порадив гарно виспатися. Ввечері я кілька годин поспала, а потім чомусь мені було вже не до сну. Всю ніч я не могла знайти собі місця, крутилася, зітхала, трохи потягувало поясницю. Я починала прислуховуватися, відчуття зникали, сон не йшов. Зранку я вже була готова й поспати, але треба було їхати народжувати синочка. Ми з чоловіком гарно поснідали – з’їли спагеті з творожком, попили чаю і поїхали.
Приїхали до лікаря, він відправив нас у приймальне відділення, а там так холодно…бррррр. А мені сказали роздягтися до ночнушки і халатика і почали заповнювати картку. Чомусь мені було дуже від цього неприємно. Жіночка сидить у теплючій безрукавці закутана, я майже роздягнена, а вона так пооовільненько все заповнює. Цим дуже роздратували мого чоловіка. З гардеробом в них виявився напряг, тому чоловік по морозу бігав до машини, заносив наші куртки та чоботи.
Потім підняли нас на 5 поверх. Мене повели до лікаря –вскривати пузир . Чомусь ця процедура мене дуже лякала. Напередодні ще наснилися пологи. Але виявилось зовсім не боляче, тільки живіт якось зразу опав, загострився, повиділялися Юркині ручки-ніжки. Мене дуже хвилювало, чи нормальні чисті води, адже перенос був конкретний – майже 42 тижні. Але води були чисті і теплі-теплі. Ще й виявилось, що у мене вже 3см відкриття. Лікар питає – що навіть нічого не болить? Я кажу –ні. Він - йдіть подивіться, тут жінка без болю народжує. Накаркав.))))
Пішла я в палату до чоловіка. Палата чистенька, охайна – ліжко-трансформер, стільчик для пологів, швецька стінка, футбольний м’яч, вмивальник і пленальний столик. І навіть тюлі на вікні. А за вікном, - сніг, мороз і сонце. Згадувалися слова класика про день чудовий. Почали чекати ми на перейми. Сидимо, Саша на стільці, я на м’ячику стрибаю, читаємо анекдоти, сміємось. Лікар зайшов подивився, хмикнув, каже –що, анекдоти читаєте? Ну читайте… І пішов. Акушерка заходила, цікавилась, сказала, що це не нормально, якщо не болить. Це мене почало трохи дратувати.
Пройшла десь годинка і мене почало розбирати. І чим далі, тим сильніше. Минали годин а за годиною. Час віж часу до мене заходили акушерка, наш лікар, чергова лікарка, ще якісь люди. Всі щось радили, змушували мене вставати і ходити, висіти на стінці, лягати на ліжко. А мені було найкраще на м’ячі. Як казали у фільмі – «ми с ним сроднились».))))) Вставала тільки в туалет сходити і коли приходили дивитися розкриття.
Чоловік мене тримав під час перейми, масажував спину, давав водичку попити. Лікар наш встиг з’їздити на якусь нараду, цим нас трохи налякав, бо я страшенно не хотіла народжувати без нього із черговою лікаркою, яка приходила і лякала мене стимуляцією. І таки в останню годину мені поставили окситоцин, бо переймів не було і останній 1см ну ніяк не хотів розкриватися, розкрила мені чергова його вручну. Як же це боляче… Пам’ятаю, що благала її не робити мені боляче і лише залишки свідомості не давали мені засадити їй ногою в обличчя.
Останні кілька годин я все думала, коли буде 5-6 вечора, бо чомусь вирішила, що народжу  в цей час.
Коли вже треба було витужувати  синулю, я захотіла спати. Почала відрубуватися. Смутно пам’ятаю, як випав катетер з руки і почала литися кров, всі навколо заметушилися, чоловік покликав акушерку, вона повернула катетер на місце, і гарненько вмила мене холодною водою, щоб я трохи отямилась. Дали мені потужитися на стільчику і повели в загальний родзал, бо плід був крупненький, було обвиття, ще й потуг я не відчувала.
Як я залізла на чудо науки, техніки і медицини – кресло Рахманіна, сама не знаю. І почалось найцікавіше. Лікар казав коли тужитися, акушерка показувала, куди, чоловік мені все повторював, тримав за руку, і казав, що я ум нічка іт.д. Не знаю, як би я була без нього. Тужусь, лікар каже – погано потужилась, попередній раз було краще. Я старалась, як мені здавалось, з усіх сил. Між потугами лікар слухав малого. І було якесь трохи занепокоєне обличчя в нього – це змусило мене старатися ще більше. Лікар допоміг мені – ліктем підштовхнув Юрася під попу. Пішла голова – страшенно все мене запекло. Мабуть, це був найболючіший момент з усіх пологів. Я тоді подумала, що мабуть порвусь на британський прапор. І ось – плюх, живіт впав, народився Юрась, і мені його одразу поклали на живіт – такого маленького, якогось червоно-синенького, з величезними очима і маленькими побаченими ручками, якими він одразу почав мене царапкати по грудях. Це було 3 січня 2008 року, 18-21. Мені не вірилось, і, чесно кажучи, і не пам’ятаю, що тоді казала і про що думала. Здавалось, що ми з ним інопланетяни, і це все - якесь диво. Важко словами передати. Юрасю забрали зважувати, одягати, а мене потрібно було шити - були внутрішні розриви. Спочатку спробували без наркозу, але я якось всередині вся стискалась, тому лікар дав команду анестезіологу, той підійшов, такий веселенький дядя і каже – зараз ти заснеш. А я йому - я заси…..Прокинулась на якомусь кораблі інопланетному, навколо купа ламп, якийсь довжелезний коридор, повз мене ходять люди, і як в кіно такі собі потроєні, розмиті, якісь голоси, гул. Дивлюсь на якусь руку і розумію, що то моя рука. Так я почала приходити до тями від анестезії. Перше про що спитала – чи жива моя дитина і де вона. Мене заспокоїли, покликали чоловіка, а в нього на руках – наших 3,8кг щастя! Ми ще побули у родзалі, Юрчика приклали мені до грудей, він діловито присмоктався. Мені дуже захотілось їсти і акушерка віддала мені свій суп з вечері. Такого смачного супу я в житті не їла. Ми подзвонили батькам, привітали батька чоловіка із Днем народження – він якраз в цей день відмічав своє 63-річчя. От такий ми йому зробили подарунок ))). Чоловік розіслав друзям  СМС-ки, і нас повезли в палату. Наш татусь ще побув з нами до 10 годин  вечора, а потім поїхав до батьків і додому. А ми з Юрасем залишилися в пологовому до Різдва. Там нам зробили БЦЖ, ми навчилися їсти мамине молочко. )))
На Різдво ми виписалися, падав такий лапатий-лапатий сніг, ми їхали на машині додому зі швидкістю 20-30 км/год, бо через сніг нічого не було видно. І от ми вдома. І там вже почалась нова історія – наше життя втрьох. ))) Цікаве, сповнене переживань, радощів, і нових досягнень. )))))
 
П.С. Як нещодавно з»ясувалось, через день як народився Юрчик, у Валі-ДрімОн народилась Машуня, і були ми в пологовому десь майже за стіною, але там не познайомилися. А познайомилися тільки зараз на форумі. Таке цікаве воно – життя. )))))
 
Писала, і зловила себе на думці, що все частіше згадую слова акушерки, яка провідала мене перед випискою – ти ж до нас через кілька років повернешся за донею?
Так, дасть Бог, скоро повернусь. Може, новий 2012 рік подарує нам радісну звістку?

• Вперёд >